Це життєве кредо спонукало Володимира Лук’яненка із Драбова не лише обрати в юності професію електрика, а й зробити енергетику невід’ємною частиною свого життя. 26 січня – рівно 19 років, як Володимир Васильович опікується забезпеченням електроенергією всього Драбівського району, пройшовши за ці роки шлях від електрика до головного інженера Драбівського РЕМ.
Обрати фах електрика розпорядилася сама доля. Ще змалку Володимира Васильовича захоплювала різноманітна техніка. Розібрати і розібратися, відремонтувати і відновити, скласти заново і дати нове життя побутовим пристроям, радіоприймачам, магнітофонам, а згодом і більш серйозній техніці, як-то трактори та комбайни, - справа, яка з хобі переросла у професію життя.
- Взагалі-то, я планував вивчитися на механіка, - зізнається Володимир Васильович. – Але доля розпорядилася інакше. І скласти успішно іспити вдалося до Черкаського політехнічного технікуму за спеціальністю електрифікація, автоматизація сільського господарства. Тому можна сказати, що мені пощастило. Адже цей фах дав мені можливість і в техніці розбиратися, і в більш глобальних механізмах і процесах.
До Драбівського РЕМ Володимир Васильович потрапив не відразу. Спершу все-таки випробував свої сили в одному з провідних колгоспів району. А там, особливо у жнива, доводилося бути і слюсарем, і трактористом, і комбайнером, і електриком. Тож «набивши руку», впевнено зайняв посаду спочатку електромонтера Драбівської дільниці, за тим – електрослюсаря БЦРТП та електромонтера ОВБ.
- За ці роки я вивчив розташування всього електрообладнання РЕМ, кожну лінію, схеми підключень, перемикачів, кількість споживачів і кожну найменшу вуличку Драбівського району, - згадує свій досвід Володимир Лук’яненко. – А головне – досконало вивчив усі правила експлуатації та інструкції з електробезпеки. Що це мені дало? Насамперед - загартувало. Адже коли трапляється якась серйозна поломка чи надзвичайна ситуація, найважливіше – бути холоднокровним, зберігати спокій і ясний розум, щоб зважено прийняти єдино вірне рішення.
Не помітити успіхів молодого фахівця керівництво не могло. Тому вже після чотирьох років активної роботи Володимира Васильовича призначають на одну з найвідповідальніших посад – диспетчер ОДС.
- У наш час від електрики залежить майже все, - говорить пан Володимир. – Особливо у невеликих населених пунктах. Немає 2-3 години світла і все – виникає враження, що життя зупинилося. Одні без води залишилися, інші без опалення. Вишки мобільного зв’язку теж припиняють свою роботу. На заправках вимикаються термінали. Немає світла – немає пального. Словом, реагувати на такі поломки потрібно миттєво.
Аварійні перемикання, відновлення спричинених наслідками стихії пошкоджень ліній, безпека працівників бригад – це найголовніші, та далеко не всі функції диспетчера ОДС. Та попри те, що посада ця – одна з найвідповідальніших і вимагає неабияких знань, досвіду та фаху, для Володимира Васильовича вона стала улюбленою. Він і досі згадує ті часи як одні з найкращих за свою кар’єру. Хоча пройти в ті роки довелося чимало випробувань – і на професіоналізм, і на принциповість.
- Найскладнішими були періоди, коли через негоду падали цілі опори, - згадує пан Володимир. – Улітку 17-го буря повиривала з корінням багато дерев. Без світла залишилося чи не піврайону. П’ять діб працювали майже цілодобово, спали теж годин по п’ять. Дерева потрібно було порозпилювати, повідтягувати, розчистити лінії, а вже потім відновити 24 опори. Ще більшим викликом стала і минулорічна зима. Тоді негода не оминула і наш район, але кілька діб посиленої роботи – і люди знову зі світлом. Та й період, коли Товариство загнали у скруту і воно стояло на межі знищення, був важким і для мене, і для всього колективу. Однак про те, щоб іти з роботи і мови йти не могло. Ми розуміли, що буде важко вистояти, і навіть спрогнозувати не могли, скільки доведеться боротися. Але в одному я був чітко переконаний: ні РЕМ, ні роботу я в такий період не залишу. Це – питання совісті і відповідальності. Жити потрібно не тільки для себе, а допомагати людям. Вдячний дружині за те, що у важкі часи зрозуміла, підтримала і підставила своє плече. І зрештою, ми вистояли.
Такі випробування Володимира Васильовича лише загартували та вкотре довели, що енергетика – це його. А восени цього року диспетчера ОДС підвищили до головного інженера Драбівського РЕМ.
- Колись я і не сподівався, що зроблю таку кар’єру, - жартома зізнається пан Володимир. – Зараз розумію, що просто присвятив улюбленій справі своє життя, працював з ентузіазмом, ріс, учився, не боявся і не зупинявся перед труднощами. Нині багато молоді, та й старше покоління, виїжджає за кордон у пошуках кращих заробітків. Шкода, звісно. Адже люди праці потрібні в кожній країні і за будь-яких часів. Вірю, що і в нашій державі їхній труд буде гідно оцінено, кожен зможе достойно жити і працювати у рідній країні - для добробуту наших людей.
