Вже восьмий рік у Городищенському РЕМ сумлінно трудиться Вадим Тесленко. Тут йому вже давно все стало рідним. Та і його дружина – Тетяна Григорівна, теж працює у цьому РЕМ на посаді техніка енергозбуту.
Є така традиція у енергетиці – починати з самого низу. Вірний їй і Вадим Валерійович. Він почав трудове життя енергетика з посади контролера, і за роки служби виріс до інспектора енергозбуту Городищенського РЕМ.
- Найцікавіше і найбільш нестандартне у житті енергетиків – це робота зі споживачами. Ніколи не знаєш, що на тебе чекає. Це – жива робота. Всі люди різні, і щоб нормально працювати, до кожного споживача треба знайти свій підхід. Це головний принцип, яким керуються працівники нашого РЕМ. Мені подобається тут працювати. Цікава робота і дружний колектив, разом з яким ми пережили кризу і будемо працювати далі, - поділився Вадим Тесленко.
Також він пригадав, як робив перші кроки у справі, що стала справою життя.
- Як зараз пам’ятаю, це було у березні, кругом ще лежав сніг. Обходив споживачів, щоб зняти покази лічильників. А місцевість у нас, у Городищенському районі, в основному сільська. Отож, іду собі по стежці, протоптаній у снігу, іду, і…, раптом буль – опиняюсь по пояс у крижаній воді. Хто ж знав, що під сніжком заховався чийсь ставочок? Брр… І не минути б мені застуди, якби той споживач, до якого йшов, не виявився вдома і не був таким люб’язним, що дозволив увійти у хату і обсушитися. Навіть праску дав, щоб я швидше одяг висушив. Наші споживачі – дуже хороші і порядні люди, - переконаний Вадим Тесленко, і з такою життєствердною думкою продовжує плідно працювати на ниві енергетики Городищини.
- Як зазвичай проходить Ваш робочий день?
- Напружено. Весь час напружено. І це не тільки пов’язано із нестачею кадрів, а й з тим, що на дільниці багато напрямків роботи сконцентровано на одній людині. А ще є людський фактор. Бо треба працювати зі споживачами, щоб вони здійснювали планові платежі. А що стосується відключень чи обмеження енергопостачання, абоненти спілкуються з нами «на нервах». Окрім того, мають місце технічні перевірки, договірна робота – треба складати договори про постачання, і ще є контроль потужності. І все це йде одне за іншим. Тож, упродовж дня не буває ні хвилинки спокою. Загалом, робочий день проходить так. Спочатку ми робимо звірку оплати, виписуємо наряди на відключення, телефонуємо споживачам і нагадуємо, що у них залишився один-два дні до оплати. Зранку така робота для нас – це як «Отче наш». Також щодня працюємо із боржниками. Потім, якщо немає термінових завдань, йде планова робота: звертаються споживачі на підключення новозбудованих об’єктів, збираються всі документи, перевіряються, розробляються проекти договорів, однолінійні схеми до них, а після цього передаються на погодження. Ось така паперова робота. Також може надійти повідомлення, що десь хтось безобліково користується електроенергією. Тоді кидаємо все і їдемо з’ясовувати, так це чи ні. Якщо інформація підтверджується, складаємо акт про порушення встановленої форми. Важливо так пояснити споживачу, що це порушення, щоб він дійсно зрозумів, усвідомив і погодився з тим, що він його дійсно допустив. Говорити з таким споживачем дуже нелегко. Зазвичай, порушники – споживачі із неблагополучних або неповних сімей. Ось така робота. Може вона і здається легкою, але тільки до тих пір, поки не починаєш її виконувати. Але, як би там не було, я свою роботу люблю.
- І за що ж Ви її любите?
- Намагаюсь доносити до споживача вичерпну інформацію. Мені подобається принцип, яким у роботі керується голова Товариства: «Спочатку треба забезпечити людину всім необхідним, а вже потім вимагати від неї виконання роботи». Я роблю так само - спочатку детально, по максимуму роз’яснюю споживачу все, що від нього вимагається, а вже потім, після того, як все розжував, веду діалог про ті чи інші допущені ним порушення. Мені так психологічно легше, та й споживач, який усвідомив, що саме він порушив, як правило, на конфлікт вже не йде. А головне, ми даємо людям у хату радість – електричну енергію, без якої, на сьогодні, нормальне життя неможливе. Тож, за це все я і люблю свою роботу: за те, що вона вимагає від нас бути водночас вимогливими й людяними, і за ті перешкоди та перепони, які доводиться долати щодня. Як кажуть, все що нас не вбиває, робить нас сильнішими!