Продовжуємо розповідь про перші прилади обліку електричної енергії. Паралельно із лічильником Едісона, мова про який йшла у попередній статті, існували німецькі електролітичні лічильники.
Йдеться про водневі електролічильники фірми "Siemens Schuckert" та ртутні Йенського скляного заводу "Schott&Gen Jena". Проте, вони не могли працювати в умовах перепадів напруги та вимірювали лише ампер-години.
У 80-х роках XIX століття використовувались і так звані маятникові електролічильники. Принцип роботи такого електролічильника полягав у підрахунку електроенергії, яка запускала маятник. Маятниковий електролічильник дозволяв вимірювати ампер-години або ват-години, але його можна було використовувати тільки для постійного струму.Такий лічильник мав два маятники з котушками на кожному, які підключались до джерела напруги. Під маятниками встановлювали дві струмові котушки зі зворотними намотками. При взаємодії котушок один із маятників рухався швидше. Різниця у ході передавалась рахунковому механізму лічильника. Маятники мінялись ролями щохвилини, щоб компенсувати різницю у вихідній частоті коливань. В цей же момент заводився годинниковий механізм.
Маятникові лічильники могли вимірювати і кіловати, і ампер-години. Проте, їх можна було використовувати лише для мереж постійного струму. Крім того, вони досить дорого коштували. Із ужитку маятникові лічильники швидко витіснили значно дешевші – моторні лічильники.
Власне, певне уявлення про те, як вдосконалювались прилади обліку електроенергії можна здобути відвідавши унікальний музей електролічильників. Віднедавна він працює на території головного офісу ПАТ "Черкасиобленерго", що знаходиться за адресою вул. Гоголя, 285. Музей працює у понеділок і п'ятницю (окрім святкових днів) з 11:00 до 15:00.